ВІДЛУННЯ

Де збираються два українця, там три письменника.

(Два інтерв’ю з трьома письменниками: Юрком Покальчуком, Іваном Малковичем та Василем Шкляром).

 

Інтервью 1.

Микола Скиба. Ви прийшли на обговорення книги, в якій Ви взяли участь як автор. Ви не знаєте програми, послідовності дій організаторів… Як це впливає на Вашу свободу?

Юрко Покальчук. На мою свободу це ніяк не впливає. Все залежить від мого настрою, від моїх смаків, оточення та настрою, що тут панує. Поки я бачу, що тут є певна нерозбєріха, але насправді, все досить симпатично. Багато є з тих, хто мені приємний.  Це впливає на настрій і на бажання тут затриматися.

М.С. Після виходу в світ книги пройшов певний час, Ви могли почитати тексти інших авторів. Наскільки змінилося ваше уявлення про предмет?

Ю.П. На мене чужі думки не впливають. Я чітко висловив свою особисту позицію. Але мені було цікаво побачити досить оригінальні підходи до теми, несподівані ракурси. Думаю, що книжка вийшла дуже цікава і дуже важлива. Цей проект мені сподобався і я вже погодився взяти участь в наступному. Про любов там і т.д. Я опікуюся колонією для малолітніх злочинців і вже там я збираюся провести круглий стіл, навіть два: один – в дорослій колонії, другий – в підлітковій. В колонії люди просять ще примірники книги, вони цікавляться, їм про це хочеться читати. Вони думають.

М.С. Ви сказали, що на Вас не впливають інші думки про таку фундаментальну річ як свобода, тоді виходить, що книга і на інших не впливатиме?

Ю.П. Мені не двадцять років і я дуже багато чого прочитав. У моєму есеї я посилаюся на Фрома й інших авторів. Був час над цим питанням думати. І вибирати свій шлях. Я його вибрав, я його проходив досить довго і досить складно. Це банальні речі - ніхто не вільний. Тому, тому і тому, але є таке поняття як моральний вибір, власний кодекс. І згідно з ним, я те не роблю, а те роблю. Це є мій вибір.

М.С. Тобто свобода вибору не є абсолютно необмеженою. Є якийсь час Х, коли можна зробити вибір, а після нього – ні?

Ю.П. Безперечно. Я себе називаю екзистенціалістом. Я великою мірою виховувався на Камю. І є речі неуникнені. Можна, як Сізіф, робити якусь абсурдну, нескінченну роботу. Але є напрямок, в якому ти дієш, рухаєшся. Є певні критичні моменти, коли ти мусиш сказати так або ні. Це і є свобода вибору людини. Я думаю, що я головне сказав, я шукаю відповіді. Про себе розказувати не цікаво, але я брав участь у різних історіях, був так чи інакше на двох війнах, знаю, що можна було туди їхати або ні, робити, або ні. Я шукав якоїсь більшої небезпеки, мені було цікаво. Але це моя проблема – я міг загинути. Я стрибав з парашутом, робив різні речі, але я практикую і ніколи не шкодую за цим.

Інтерв’ю 2.

Микола Скиба. У програму нашого Салону входить не інтерв’ю, а провокація текстів. Кожен писав свій есей про свободу наодинці, залишаючись наодинці з Богом, який дарував право вільного вибору, із власним досвідом свободи. Але чи можна людям, які відчули свою персональну свободу, почуватися вільними разом? Щоб не було, як за класичним виразом – моя свобода починається там, де закінчується свобода іншого?

Іван Малкович. Хай Василь каже, він мудріший…

Василь Шкляр. Удвох завжди більше свободи, ніж самому. Тому що сам – це ж треба онанізмом займатися. Ви не зважайте на ті тексти, що ми у книжці писали, бо письменники – циніки, вони працюють на парадоксах, на запереченнях. Чим більше ти заперечуєш, що люди люблять, тим це вважається оригінальнішим. І всі ті люди, що писали ту книжку, вони невільники. “Вільники” тільки ми з Іваном. Бо ми все покинули і приїхали на цю Акцію, ми так хотіли, і це наша свобода. А в тих – в когось діти, в когось – алкоголь, в іншого – ще щось. А ми - вільні, ми приїхали. Ми вільні білі птахи, але з чорною ознакою…

І.М. Коли проходять акції по цій книжці, всі зідзвонюються і вирішують, кого послати.  І вирішили - нас.  І ми домовилися, що один буде чорний, а один – білий. Інь і ян. Іван і Василь.

М.С. Таке таємне братство 25-ти?

І.М. Трохи менше, бо дехто вже відійшов від цього братства з різних причин, дехто не входив, але ядро таке біля 20-ти є.

В.Ш. Ті, люди, які люблять писати про свободу, насправді, найбільш залежні, від грантів, вони мають обов’язок прославлять не цей світ, а той. Це добре, але… Раніше велика частка людей жила за рахунок прославляння Радянського Союзу, тепер – за рахунок його зганьблення. Мені ні те, ні те не подобається. І в цьому парадокс теж свободи.

І.М. Єдина незаперечна свобода – людина може вільно купляти або не купляти книжки А-Ба-БА-Га-ЛА-МА-Га, читати чи ні, подобатися чи ні. Але дітям купляти будь-яку книжку вона зобов’язана.

В.Ш. Але я люблю і БА-Бу і Га-Ла-Ма-Гу. І це є поєднання найбільших любовей моїх.

М.С. Як говорять, де два українці, там три гетьмани, а як зі свободою…

І.М. і В.Ш. (в один голос). Це не про нас.

І.М. Я – опришок, а він – гайдамака. Ми не зазіхаємо на чужі території, ми поважаємо. І нам подобається, що коли ми вдвох, то нам цієї території більшає.


i