Інтерв`ю
Вадим ДИШКАНТ, театральний критик, театрознавець
Яся Пруденко: Як Вам подобаються Вечорниці?
Якби не подобалися, то я б другий раз сюди не прийшов.
- А ці відрізняються від попередніх?
Безумовно. Я бачу, що люди через відмінні підходи, різні стилі намагаються пізнати свою культуру. А ігровий момент, легкий серпанок перевтілення, мені, як театральному критикові, дуже близький.
- Цей ігровий момент тут природній чи є частка награності?
Можливо, на початку, щось награне в атмосфері й було, але потім всі втягнулися у свої ролі. Я бачив, що дівчата щось там зображали, хтось лежав на шкурі, уявляв себе, ймовірно, жінкою-вамп… Але потім всі відчули себе не пов’язаними якимись штучними правилами і стали собою…
- Чи потрібна певна тематика для таких вечорів?
Загалом, мабуть, тематика для Салону потрібна, щоб усе не перетворилося на чергове стилізоване кафе. Особливо, якщо ставиться завдання пізнати глибше себе і свою культуру.
- Чи можна створити тут певний міф?
Звичайно, скільки таких міфів створено! Не тільки міжнародний, але й суто національний міф.
- А культурний міф, що сприятиме подоланню культурної кризи в Україні?
Чому б і ні? В культурі тим і займаються, що створюють міфи. Одні розповсюджуються на весь світ, на тисячоліття, інші залишаються тільки для вузького кола поціновувачів. Але справа ще й у тому, що все наше життя – це міф. Вся нісенітниця навколишнього життя ґрунтується на міфах, не тільки мистецтво, отож не переймайтеся, цей міф вже створено. Інша справа, як довго він збережеться.
- Чи є якісь побажання?
Головне – завжди чітко бачити перед собою мету, розуміти для чого все це робиться.
Яся Пруденко, студентка філософського факультету КНУ ім.Т.Шевченка
|