Київський Центр Сучасного Мистецтва «ДАХ» відкрито 12 листопада 1994 року людиною, яка на той момент не пов’язувала свою долю із наміром серйозно займатись театром і мистецтвом. Створене він називав «готелем мистецтв», своєрідним відкритим майданчиком на ім’я «ДАХ», символом якого став равлик, що «повзе схилами Фудзі», «тихо до самої вершини», - вона і стала не лише символом, але й образом принципів, закладених у суть цього шансу, подарованого долею», як каже засновник «ДАХу» Владислав Троїцький, за гороскопом Стрілець i Дракон, - «образом духовних принципів, закладених у мою свідомість в далекому дитинстві буддистською Бурятією За вісімнадцять років існування такого багато в чому експериментального театрального майданчика як «ДАХ», у різноманітності різних художніх і освітніх ініціатив, проб, помилок і досягнень, чітко простежується певна тенденція, яка стала творчим кредо художнього керівника Центру, театрального режисера і продюсера Влада Троїцького і, власне, естетичним висловлюванням цілого творчого покоління на межі тисячоліть. Це досвід пошуку «динамічного синтезу» різних методів акторського й режисерського мистецтва, а також художніх форм втілення творчого задуму. Система учета рабочего времени І одним із таких джерел , з яких черається творча енергія і глибинні мислеформи є звернення до української музичної традиції, спроба дати нове життя первинно властивій їй театральності. Головним скарбом театру завжди був і залишається актор. Який він – актор «ДАХу»? У чому його самобутність? Це творча особистість, яка зробила свій свідомий вибір авторської участі в театральній історії, передусім такої, що досліджує духовні витоки творчості і гри. І саме це є визначальним критерієм професіоналізму, а не володіння дипломом державної театральної інституції. Це актор, який на території експериментальної художньо-освітньої програми «ДАХ» пережив період перехресного навчання майстерності у провідних лідерів сучасного театру, традиційного й експериментального напрямку. Реалістичного театру Володимира Миколайовича Оглобліна, театру тексту Ігора Лисова, психологічного, ігрового й містеріального театру Бориса Юхананова, театру інтелектуальної буфонади Валерія Більченка, нульового ритуалу КЛІМа. І синтезуючого цей досвід в необароковій театральній естетиці Влада Троїцького. Це людина-меценат у мистецтві, а не та, що заробляє на ньому. Остання особливість надзвичайно важлива, бо вона якісно визначає творчу і громадянську позицію сучасного актора. Актор «ДАХу» - людина, яка принципово існує не у штучно створеному художньому заповіднику, захищеному від так званих життєвих обставин. Це людина, здатна на успішну творчу й ділову кар’єру, яка може використовувати творчу напругу свого життя на художнє висловлювання. Те, що дає змогу актору бути Актором, це не техніка, не тепличні умови життя, хоча, безумовно, знання ремесла - це важливо, а передусім – розвинута свідомість, відкрита як для духовного виміру, так і для злободенного. Сучасній соціокультурній ситуації бракує саме такого типу актора – актора-універсала, який активно реалізує себе в різних художніх іпостасях і функціях, творчої людини, співзвучної часу і посвяченої в таємницю свого духовного розвитку. Сьогоднішнє стратегічне завдання «ДАХу» - активна взаємодія із державними й комерційними художньо-освітніми структурами з метою змінити культурну ситуацію, яка склалась в Україні, в бік більшої відкритості до творчого діалогу, експерименту, до розвитку нових форм театральної організації, а саме – створення поліфункціональних відкритих площин сучасного мистецтва, інноваційних систем театральної освіти, повноцінної видавничої бази театру тощо...
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
